Ірина Гречишкіна: асистент кафедри дошкільної та початкової освіти ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка»

Єлизавета Шкарупа: асистент кафедри дошкільної та початкової освіти ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка»

Порушення мовлення в дітей: що має знати вихователь

     Статистика Центру громадського здоров’я України свідчить, що порушення у вимові звуків і побудові речень сьогодні мають понад 70% дошкільників. А, як відомо, відхилення в розвитку мовлення позначаються на загальному розвитку дитини. Вони можуть ускладнювати взаємодію з однолітками, перешкоджати формуванню пізнавальних процесів, впливати на емоційно-вольову сферу дитини тощо. Тому важливо вчасно помітити порушення мовлення в дитини та надати їй відповідну допомогу. 

Вікові норми розвитку мовлення

Для того щоб вчасно помітити порушення мовлення в дошкільників, вихователь має знати основні показники розвитку мовлення дітей різного віку  Зокрема, нормотипові показники звуковимови, обсягу словника, структури мовлення, інтонаційної виразності.

Вікові норми розвитку мовлення дошкільників

Показники розвитку мовлення дитини орієнтовні. Кожна дитина має індивідуальні психічні та фізичні особливості. Тому не поспішайте робити висновки на підставі незначних відхилень від загальновстановлених норм.

Молодші дошкільники користуються під час мовлення переважно простими поширеними реченнями, наприклад: «Ми з мамою ходили до крамниці по цукерки», «Я люблю грати з татом у футбол». Діти цього віку зазвичай добре вимовляють двоскладові слова. Проте при вимові слів із трьох-чотирьох складів можуть припускатися помилок, наприклад: пропустити склад, переставити склади місцями, пропустити, замінити або переставити місцями певні приголосні звуки в середині слова тощо.

Діти середнього дошкільного віку використовують у мовленні майже всі частини мови. У цьому віці інтенсивно розвивається граматична будова мовлення, але дитина ще може припускатися граматичних помилок. Наприклад, вона може неправильно використовувати відмінкові закінчення, узгоджувати слова в реченні тощо.

Старші дошкільники можуть правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Також діти цього віку здатні регулювати силу голосу та темп мовлення за вказівкою дорослого. Вони зазвичай оволодівають фразовим і логічним наголосом у словах, мовленнєвим диханням змішаного типу. Старші дошкільники використовують під час мовлення слова в прямому та переносному значенні. Зокрема, вони свідомо вживають метафори, фразеологізми, прислів’я, образні вислови тощо. У мовленні дітей цього віку з’являються речення ускладненого типу, які містять у своїй структурі два — чотири простих речення.

Показники основних видів мовленнєвих порушень

Якщо помітили в дитини порушення мовлення, проведіть додаткову діагностику. Відтак проаналізуйте, чи наявні значні відхилення від вікової норми, які не належать до індивідуальних особливостей дитини. Особливу увагу зверніть на симптоматику мовленнєвих порушень відповідно до їх психолого-педагогічної класифікації.

Вихователь не ставить дитині логопедичний діагноз. Ви можете лише повідомити батькам про можливе мовленнєве порушення та рекомендувати звернутися до фахівця.

Психолого-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень, спрямована на виявлення мовленнєвої симптоматики на основі психолого-лінгвістичних критеріїв. Вона дає змогу охарактеризувати зовнішні симптоми порушення мовлення в дітей. Відповідно до цієї класифікації виокремлюють такі види порушень:

• порушення вимови окремих звуків (ПВОЗ);
• фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ);
• загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ).

Розглянемо кожен із цих видів детальніше.

ПВОЗ

У дитини з ПВОЗ порушується фонетична складова мовлення — звуковимова, звуко-складова структура слова, інтонаційна виразність. Здебільшого спостерігаються окремі порушення, наприклад дитина не вимовляє той чи той звук. Проте трапляються й комплексні порушення, наприклад дитина не вимовляє певний звук і має порушення звуко-складової структури слова.

Дитина з ПВОЗ через те, що не може вимовити той чи той звук, пропускає його або спотворює. При цьому на слух вона розрізняє всі звуки мовлення, і якщо промовляє їх неправильно — усвідомлює це. Відмінює слова правильно, зазвичай має значний словниковий запас.

ФФНМ

Діти з ФФНМ неправильно відтворюють та сприймають звуки на слух. Через це аналізувати звукову структуру слова їм складно, а інколи — неможливо. Діти з ФФНМ мають:

• дифузну звуковимову — не вимовляють приголосні звуки чітко, плутають їх та вимовляють подібно один до одного;
• дислалії — не вимовляють та замінюють окремі приголосні.

Для дітей з ФФНМ характерно використовувати один звук як замінник для двох-трьох інших. Наприклад, вимовляють звук [т’] замість звуків [с], [ш], [ч]: тюмка — сумка, тяпка — шапка, тяска — чашка. Дитина не помічає допущених помилок, бо просто «не чує» різниці. В окремих випадках вона може правильно вимовляти ізольований звук, а в самостійному мовленні замінювати/спотворювати його.

ЗНМ

Мовленнєвий розвиток дітей із ЗМР відповідає нормам для більш раннього віку. Малюк затримується в мовленнєвому розвит­ку — пізніше починає вимовляти окремі звуки, лепетати, промовляти перші слова та фрази. З віком дитина не переходить з одного ступеня мовленнєвого розвитку на інший разом з однолітками.

ЗНМ проявляється в дітей по-різному: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з окремими елементами лексико-граматичного та фонетичного недорозвинення. Відповідно до цього виокремлюють чотири рівні ЗНМ (схема).

При ЗНМ порушується формування лексико-граматичної сторони мовлення та звуковимови за відсутності патологій слуху чи інтелекту. Також для дітей із ЗНМ характерний недостатній розвиток загальної та дрібної моторики, координації рухів.

Дітям із порушенням мовлення потрібна систематична, щоденна, тривала спеціалізована допомога фахівців. Тому, якщо ви виявили складні порушення мовлення в дитини, проведіть консультацію для батьків. Підготуйте та роздайте батькам пам’ятки з підказками, як ліпше організувати роботу з корекції мовлення дитини. Розкажіть їм, чому важливо вчасно звернутися до фахівця та які можуть бути наслідки, якщо цього не робити.

У дитячому садку створіть відповідні умови для мовленнєвого розвитку дітей. Систематично плануйте ігри на розвиток мовлення. Частіше залучайте дітей з порушенням мовлення до спільної діяльності з іншими дітьми, проводьте з ними індивідуальну роботу. А про те, як це робити — буде далі. Тож слідкуйте за анонсами.

Методичні рекомендації щодо оформлення національних куточків  (осередків)

      Національний куточок у групі має бути розташований у світлому, зручному для огляду місці, бути візуально відокремленим від ігрових центрів. Експозиція національного куточка в групі не повинна бути перенавантаженою та застиглою, вона має змінюватися, поповнюватися. Важливим критерієм національного куточка є його естетичне оформлення.

     Крім предметів, виробів національного мистецтва, що подані в пам'ятках нижче, в експозицію можна включати вироби, які виготовляли та використовували в народі відповідно до обрядових циклів (осіннього, зимового, весняного, літнього).

Наприклад:

• осінній цикл: свято врожаю - кошик із фруктами, овочами;
• зимовий цикл: Різдвяні свята - “зірка” з дерев'яної обичайки (обід сита, решета, бубна тощо) і тоненьких дощечок - семи шалівок, декорова¬на кольоровим папером, стрічками; на стіл кладуть сіно, зерно, сніп-дідух (пропоновані рекомендації визначені у матеріалах А. Богуш).
• весняний цикл “Свято першого жайворонка” - фігурки випечених із солоного тіста жайворонків та голубів; “Вербна неділя” - вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками тощо.

        У національному куточку можна ставити букет з квітами (мак, чорнобривці, ромашки, барвінок, півонія, жоржина, ковила тощо).

           Зміни в експозиції національного куточка можуть бути пов'язані із пізнавальною темою тижня з народознавства.
Наприклад:

Тема “Українська хата” - макет української хати; “Птахи-символи” — лелека-іграшка; “Криниця - оберіг українського народу” - макет криниці.

“Український віночок”, “Український одяг” - зразки віночків зі стрічками.    

     Важливо зазначити, що віночки дівчата зберігали у скрині, не носили їх щодня, а вдягали на свята, тому бажано, щоб і в куточку його викладали або вивішували лише у святкові дні, а також протягом тематичного тижня ознайомлення дітей з національним одягом. 

Також предмети експозиції можуть змінюватися залежно від тематики занять з образотворчого мистецтва.                          

       У старшій групі доцільно виділяти регіональні особливості народного одягу, мистецтва, знайомити з народними умільцями свого регіону.

      Треба чітко розуміти, які посібники, матеріали зберігаються у шафах вихователя, який дидактичний матеріал необхідний для проведення занять, бесід тощо, а які вироби та посібники є експонатами національного куточка.     

       Важливо зазначити, що коли відбуваються зміни в експозиції національного куточка, то на це обов'язково треба звертати увагу дітей.

       Вихователеві необхідно обговорити ці зміни з дітьми, пояснити, з чим вони пов'язані, детальніше розглянути нові предмети тощо. Такі спостереження та бесіди щодо змін в експозиції обов'язково плануються вихователем заздалегідь і фіксуються у перспективному та прописуються в календарному планах.

   Звісно, що всі ці атрибути важливі, але статичні. Тому доцільно додати до змісту таких осередків складові, що дадуть дітям змогу експериментувати, виявляти творчість, використовувати їх у іграх тощо. Наочні матеріали та предмети наповнення осередку мають бути доступні дітям протягом дня, а не лише під час занять.

Національний куточок (осередок) у молодшій групі

1. Ляльки - дівчинка і хлопчик - у національному вбранні.
2. Вироби народних промислів України:
•  посуд: миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, барильце, горнятко (посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник у дні свят);
•  іграшки;
•  музичні дитячі народні інструменти — яворівські сопілка, дзиґа, свищики (різної форми);
•  писанки (виставляють напередодні Великодніх свят).
•  Альбом “Українські казки”, у якому розміщуються ілюстрації до народних казок (ілюстрації з казок поповнюються поступово).
•  Макет подвір'я з українською хатою, спорудами для свійських тварин та фігурки тварин.
Виставляється по 1-2 предмети кожного виду виробу, протягом року змінюються на інші або змінюються на такі самі вироби, але з іншим розписом тощо.
5.Дидактичні ігри, наприклад, “Збери з частин ціле” (іграшки).

Національний куточок у середній групі

1. Ляльки - дівчинка і хлопчик - у національному вбранні.
   •  Вироби народних промислів України:
   •  посуд: миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, барильце, горнятко (посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник у дні свят);
   •  іграшки;
   •  музичні дитячі народні інструменти - яворівські сопілка, дзиґа, свищики;
   •  писанки (виставляють напередодні Великодніх свят).
   Виставляється по 1-2 предмети кожного виду виробу, протягом року
   змінюються на інші або змінюються на такі самі вироби, але з іншим розписом тощо.
   •  Альбом “Українські казки”, у якому розміщуються ілюстрації до народних казок (ілюстрації з казок поповнюються поступово).
   •  Дидактичні ігри (орієнтовний перелік):

“Знайди за назвою український посуд”, з частин ціле” (розбилася таця, свищик-іграшка тощо) “Що зайве? (народні та сучасні народні інструменти; народний та сучасний одяг

Національний куточок (осередок) у старшій групі

1. Мапа України або її макет.
2. Ляльки - дівчинка і хлопчик - у національному вбранні.
3. Вироби народних промислів України:
 посуд: миска, полумисок, горщик, макітра, глечик, куманець, барильце, горнятко, таріль, таця (посуд можна ставити на рушник-стирок, на святковий рушник у дні свят);іграшки;

-  музичні дитячі народні інструменти - яворівські сопілка, скрипка, свищик, дзига; 

• писанки (виставляють напередодні Великодніх свят).

Виставляється по 2-3 предмети кожного виду виробу, протягом року змінюються на інші або змінюються на такі самі вироби, але з іншим розписом тощо. Поряд з виробами народних майстрів — творчі роботи дітей, які демонструватимуть знання дошкільників про традиційні ремесла рідного краю.
4. Дидактичний фотоальбом “Україна - наша держава”, “Київ - столиця України”, «Рідне місто”.
5. Альбом “Українські казки”, у якому розміщуються ілюстрації до народних казок, персонажі народних казок

(ілюстрації з казок поповнюються поступово).
6. Дидактичні ігри (орієнтовний перелік): “Знайди за назвою український посуд”, “Збери із частин ціле” (розбилася таця, свищик-іграшка тощо), “Що зайве?” (народні та сучасні народні інструменти; вироби народних промислів), “Дорогами країни” (робота з мапою України) тощо.
У вихователів обов'язково повинні зберігатися у шафі тематичні папки або альбоми:
•  “Державні символи України” (на звороті кожного символу надруковані орієнтовні бесіди з дітьми про цей символ);
•  “Національні символи України” (хліб, рушник, віночок, калина тощо);
•  “Визначні дати України” (ілюстрації, які відображають святкові події, можна виставляти у куточку напередодні святкування цих дат);
•  “Митці України”;
•  портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки та інших (вивішуються у національному куточку в дні народження та вшанування пам'яті видатних діячів, прикрашаються рушником-покутником).

Мовлення дитини. Н.Гавриш /uploads/editor/455/359351/sitepage_48/files/movlennya.docx

Середовище має стати для дитини розвивальним, тобто сприятливим для особистісного зростання у фізичній, пізнавально-інтелектуальній, соціально-моральній, комунікативно- мовленнєвій, художньо-естетичній, предметно-практичниій та інших сферах дитячої життєдіяльності.

Розвивальне освітнє середовище має містити комплекс можливостей для саморозвитку всіх суб'єктів освітнього процесу. Середовищні чиннки розвитку можуть впливати на дорослих і дітей безпосередньо та опосередковано, ситуативно і систематично.

За сукупністю цих чинників можна виокремити основні види розвивального освітнього середовища:

• предметне;
• природне;
• інформаційне;
• соціальне;
• внутрішнє — простір власного Я особистості.

Яка роль розвивального предметного середовища

Середовищний підхід до організації освітнього процесу є невід'ємною складовою компетентнісного підходу. Адже саме предметне оточення є тим стимулом, який спонукає дитину в різних видах діяльності застосовувати набуті знання, збагачуючи при цьому особистий досвід. Саме за таких умов формується життєва компетентність дошкільника.

Розвивальне предметне середовище об'єднує на окремих чи комбінованих локаціях різноманітні матеріальні засоби, які містять дидактико-психологічні стимули й функціонально-моделюючий зміст для повноцінного розвитку особистості. Вони необхідні для забезпечення дитячої життєдіяльності.

Аби сформувати дошкільну зрілість дитини перед її вступом до школи, важливо грамотно оснастити освітній процес, раціонально спроектувати розвивальне предметне середовище ЗДО і наповнити його сучасним обладнанням. Це дасть змогу педагогу підвищувати ефективність форм і методів реалізації освітнього процесу, розвивати дитину відповідно до вікових норм з урахуванням вимог Державного освітнього стандарту — за усіма освітніми лініями й у різних видах діяльності. А дитина успішно задовольнятиме власні інтереси та потреби, впевнено просуватиметься за індивідуальними траєкторіями розвитку.

Середовищний підхід реалізують за принципом функціональності розвивального предметного середовища. Він дає змогу раціонально спроектувати й облаштувати освітній простір сучасних закладів дошкільної освіти різних типів і форм власності, обґрунтувати та спрогнозувати реальну потребу кожного закладу в оснащенні.

З чого розпочати облаштування

Створення розвивального предметного середовища — складний багаторівневий процес.

У ході проектування розробляють праобраз цього середовища, зокрема:

• структуру;
• просторове розміщення окремих складових;
• раціональне їх поєднання та сумісність;
• можливість трансформування, мобільного переміщення;
• наповнюваність обладнанням і засобами.

На основі проектування моделюють різні варіанти розвивального предметного середовища з огляду на потреби дітей конкретно вікової групи. Відтак обирають оптимальний варіант і відповідно до нього облаштовують осередки.

Яких принципів дотримуватися

Спроектувати предметне розвивальне середовище допоможуть 13 принципів.

Урахування віку вихованців. Добираючи освітні засоби й обладнання слід орієнтуватися на сензитивні періоди розвитку та провідні види діяльності дітей певного віку.

Розвивальної спрямованості. Наповнювати осередки і поновлювати їх вміст необхідно з урахуванням зони актуального й найближчого розвитку в контексті особистісно- орієнтованого підходу й творчого розвитку дитини.

Ампліфікації. Важливо урізноманітнювати умови розвитку, можливості для дитини якісно проживати сьогодення у тривимірному предметному просторі, співмірному діям її рук. Відповідно до психолого-педагогічної концепції ампліфікації зміст середовища має максимально збагачувати зміст форм діяльності дитини в ньому, задовольняти потреби її розвитку.

Інтеграції спілкування, гри, праці, пізнавально-пошукової, рухової, художньо-мовленнєвої, образотворчої та інших видів діяльності дитини.

Функціональності. Окремі елементи предметного середовища слід підпаштовувати до певних освітніх цілей і програмового змісту. Вони мають бути зручними в користуванні, мобільними, забезпечуваити зручний перехід від одного виду діяльності до іншого.

Культуровідповідності, зв'язку з реальним життям.

Діалогічності. Просторове розміщення й зміст наповнення осередків має спонукати дітей до співтворчості й співпраці з однолітками й дорослими. Зокрема створювати умови для спільного проживання соціокультурного, професійного, особистісного досвіду педагога й життєвого досвіду дитини.

Динамічності. Змістове наповнення має бути мобільним, просто змінюваним. За відносної постійності середовища, яка гарантує дитині відчуття комфорту й захищеності, слід забезпечити гнучкість середовища, його керованість, корегування. Предметне середовище необхідно періодично оновлювати, вносити до нього нові засоби навчання або ті, які діти вже трохи забули. Періодичність, якісні та кількісні параметри цих змін визначають педагоги, виходячи з міркувань психолого-педагогічної доцільності та з урахуванням інтересів, уподобань, креативних ідей вихованців.

Активності, самостійності і творчості. Середовище має спонукати до проявів у ньому активності та взаємодії з його наповненням, а також містити механізми для зниження надмірної активності, які «переключатимуть» дитину на інші види діяльності.

Емоційного благополуччя. Принцип базується на відчутті індивідуального комфорту дорослого й дитини у предметному середовищі. Для цього важливо забезпечити кожному різноманітність вражень на загальному позитивному емоційному тлі.

Центрування. Дає дітям змогу комфортно розташуватися у просторі для одночасної участі в різних видах діяльності. Дітям необхідно мати змогу:

• об'єднуватися в підгрупи за інтересами або пропозицією педагога;
• діяти, не заважаючи одне одному;
• почергово змінювати вид діяльності й відповідні локації.

Естетичності. За умови дотримання загальних канонів естетичної організації розвивального предметного середовища важливо поєднувати звичні й неординарні елементи в облаштуванні та оформленні приміщень, дизайні майданчиків, інших ділянок території закладу.

Безпеки. Облаштовувати розвивальне предметне середовище слід відповідно до санітарно- гігієнічних, техніко-ергономічних норм безпеки щодо будівель, ділянок, обладнання та навчальних засобів.

Як створити модель

Розвивальне предметне середовище проектують і моделюють так, аби повноцінна освітня робота з вихованцями могла тривати упродовж усього періоду перебування дітей у закладі — під час різних режимних процесів, у різних видах організованої та самостійної діяльності дітей як у приміщеннях, так і на майданчиках, інших ділянках території закладу, передбачених для освітньої роботи. За допомогою такого предметного середовища педагог створює необхідні умови, що забезпечують особистісне зростання кожної дитини.

Організація дитячої життєдіяльності у створених у групових приміщеннях і на ділянках функціональних осередках забезпечує прагнення дітей до вільної діяльності, право вибору місця і змісту обраної активності. Проте обмеженість площ приміщень і ділянок закладу дошкільної освіти, лімітована кількість певних засобів та обладнання можуть створювати деякі складнощі. Ось чому, крім невеликих локальних осередків у групових приміщеннях, важливо проектувати й облаштовувати також великі функціональні центри, як от:

• фізкультурна зала,
• музично-театральна зала,
• художня майстерня,
• експериментальна лабораторія,
• кімната природи,
• мінімузей тощо.

Якими мають бути освітні осередки

З освітніх осередків у групових приміщеннях традиційно виокремлюють:

• ігровий з локаціями для ігор —

• сюжетних;
• конструкторсько-будівельних;
• настільних дидактичних;
• спортивних;
• інтелектуальних;

• природничий,
• відпочинковий,
• книжковий,
• самостійної художньої, театралізованої, освітньо-пізнавальної діяльності,
• батьківський,
• виставковий тощо.

Кількість, види, локальне розміщення осередків у групі може змінюватися залежно від віку дітей, рівня та змісту програмових вимог, нових тенденцій у дошкільній освіті, пріорітетних напрямів освітньої роботи з дитячим колективом. Вибір осередків має бути реальним, педагогічно виправданим і функціональним.

Книжковий осередок іноді вдало поєднують із куточком релаксації і відпочинку, а батьківський — із виставковим.

Аби уникнути скупченості дітей і конфліктів у групових осередках, важливо не лише раціонально розмістити їх у просторі, а й спільно з вихованцями виробити прості правила діяльності в них. Такі правила варто встановити стосовно тривалості перебування у центрі, кількості учасників, способу переходу до іншого осередку, користування обладнанням тощо.

Якими нормативними документами керуватися

Основу змісту розвивального предметного середовища ЗДО складають засоби навчання та обладнання, рекомендовані нормативними документами МОН. Насамперед, слід керуватися Примірним переліком ігрового та навчально-дидактичного обладнання для закладів дошкільної освіти, який затверджений наказом МОН від 19.12.2017 № 1633, щорічними Переліками навчальної літератури, рекомендованої МОН для закладів дошкільної освіти. Проте ці документи не регламентують кількість та асортимент засобів навчання та обладнання. їх можна варіювати для кожного окремого закладу дошкільної освіти залежно від:

• типу;
• профільності;
• кількості дітей;
• приміщень і ділянок території, їхніх площ;
• доступних джерел фінансування;
• динамічного осучаснення асортименту;
• творчого потенціалу колективу;

• підтримки з боку батьківської громадськості тощо.

Важливо грамотно систематизувати розвивальне предметне середовище, чітко розуміти призначення його наповнення й доцільно обирати для нього місце розміщення. Лише за таких умов педагог матиме змогу ефективно застосовувати різні видів обладнання й навчальні засоби у просторі дитячого садка.

На допомогу практикам вітчизняні науковці запропонували сучасну класифікацію обладнання закладів освіти, зокрема й дошкільних:

• обладнання закладів освіти — сукупність усіх навчальних матеріальних засобів, які формують освітнє середовище та сприяють організації освітнього процесу в закладах освіти;
• обладнання загального призначення — меблі для дітей і педагогів, обладнання для медичного кабінету, кухні, пральні тощо. Примірний перелік не подає обладнання загального призначення;
• засоби навчання — джерело формування знань, умінь і навичок, сприяють освітньому впливу на дітей, організації різних видів діяльності дітей. Серед них:

• іграшки;
• предмети матеріальної культури;
• моделі;
• оптичні, контрольно-вимірювальні прилади;
• пристрої, пристосування;
• інвентар, посуд;
• музичні, художні інструменти;
• матеріали для образотворчої діяльності, художньої праці тощо;
• друковані навчально-наочні засоби;
• допоміжні друковані засоби навчання;
• друковані навчальні програмно-методичні засоби;
• технічні засоби;
• фізкультурне, образотворче, ігрове спеціалізоване обладнання.

Як запобігти надлишковості

Проектуючи, моделюючи та облаштовуючи розвивальне предметне середовище для певної вікової групи, слід обирати засоби й обладнання відповідних розмірів, допустимих матеріалів, зручних конструкцій. Необхідно визначати оптимальні варіанти їх заміни, взаємного поєднання, зручні місця розміщення і зберігання.

Важливо продумувати все до дріб'язку, зокрема і кольорову палітру в дизайні. Предметне оточення не має відволікати увагу, збуджувати дитину. Хоча певні його ділянки можуть бути яскравішими, більш заповненими, як-от в ігровому осередку. При цьому в освітньо- пізнавальному вони мають бути більш приглушеними, а у спальні — ще спокійнішими.

В оформленні слід уникати надлишку картин, плакатів, стендів, моделей, макетів тощо. Все це розпорошує увагу дітей, перенапружує їх, психологічно втомлює. Домірність і органічність —важлива умова оздоблення інтер'єрів елементами декору.

Зміна підходів в системі дошкільної освіти відкрила широкі можливості для творчого самовиявлення педагогів; широкого співробітництва з батьківською, науковою, освітянською громадськістю на партнерських засадах; активного розроблення, апробації та впровадження інноваційних методик, технологій, засобів. Головне тут — не перетворити впровадження модних лайфхаків на самоціль, а рухатися курсом інноваційного поступу заради поліпшення якості освіти, щасливого проживання нашими вихованцями неповторного періоду дошкільного дитинства.

ПЛАНУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ.

Методичні рекомендації

       Для успішного здійснення завдань дошкільної освіти вирішальною має стати практика визнання пріоритету дитячого буття, за якої в центрі уваги є дитина з її природними нахилами, можливостями, прагненнями, інтересами тощо. Щоб забезпечити гармонійну єдність процесів виховання і навчання, спрямовану на розвиток і саморозвиток дітей, необхідне цілеспрямоване, раціональне планування. З цією метою було підготовлено інструктивно-методичний лист «Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі» Міністерства освіти і науки України від 01.10.2002 р. № 1/9-434.

Планування навчально-виховної роботи в різних вікових групах дошкільного закладу має відповідати низці сучасних вимог:

• орієнтуватися на пріоритетні потреби сьогодення у забезпеченні належної якості розвитку, вихованості і навченості дитини дошкільного віку;

• забезпечувати право дитини на реалізацію свого природного потенціалу, її основних життєвих тенденцій до самореалізації, саморозвитку і самозбереження;

• забезпечувати право педагога на свободу вибору під час визначення форми планів, напряму та змісту власної педагогічної діяльності;

• спиратися на досягнення психологічної, педагогічної та інших наук, передового педагогічного досвіду;

• органічно поєднувати формування базису особистісної культури дошкільника з національною культурою українського народу, культурними надбаннями попередніх поколінь і світової культури;

• здійснюватись на засадах доцільності, помірності, відповідності обраній стратегії та державній програмі; враховувати міжпредметні, інтегративні зв'язки, досягаючи взаємопроникнення і логічного підпорядкування всіх складових плану під час вибору тематики різних форм роботи з дітьми, визначення ускладнень змісту і методики їх проведення.

Плануючи свою роботу, педагогам-вихователям різних вікових груп, музичним керівникам, інструкторам з фізичного виховання, вихователям з образотворчої діяльності та іншим фахівцям – важливо враховувати вимоги Базового компонента дошкільної освіти, чинних програм розвитку, навчання і виховання дітей; завдання та зміст заходів, закладених в річному плані роботи дошкільного навчального закладу.

При цьому слід забезпечити взаємозв'язок перспективного і поточного планування. Це дасть можливість поетапно реалізувати намічені цілі, конкретизуючи їх у певних формах роботи, освітніх завданнях до них.

Перспективне планування навчально-виховної роботи педагога – це прогнозування його освітньої діяльності на значну часову перспективу (від 1 місяця до 1 року), в якому фахівець передбачає власну систему педагогічних заходів, їх розподіл у часі, послідовність проведення. Воно допомагає вихователю надати педагогічному процесу в певній групі дітей більшої визначеності, цілеспрямованості, системності, забезпечити його поетапність.

Його результатом є перспективні плани, які складаються у довільній формі (текстовій або графічній).

На місячну перспективу доцільно планувати сітки занять (зазначається розділ програми, тема і основна мета занять) і окремі види, форми роботи: ранкова гімнастика та гімнастика після денного сну (по 2 комплекси на місяць з визначенням ускладнень до кожного комплексу за тиждень); загартувальні заходи (назва, норми); робота з батьками вихованців конкретної вікової групи (загальні форми цієї роботи, теми, терміни проведення).

До перспективних планів належать також сітки ігрової, трудової діяльності, вивчення фізичних вправ, проведення свят, розваг тощо, які педагог укладає на різний термін. Зокрема, перспективні сітки проведення свят, розучування рухливих, музичних ігор зручно розробляти на весь навчальний рік; перспективні плани проведення розваг – на квартал чи півріччя; плани розучування фізичних вправ, музично-ритмічних рухів, творів для слухання музики і співів, уключення вправ до різних форм роботи з фізичного виховання, організації підготовчої роботи і проведення творчих ігор, праці в природі, господарсько-побутової, ручної праці (колективно чи підгрупами), систематичних спостережень в природі та довкіллі – на місяць або квартал. Запропоновані види перспективних планів (крім сіток проведення свят і розваг) не є обов’язковими. Вони служать допоміжним документом під час календарного планування і розробляються педагогами залежно від потреб, продиктованих конкретними умовами освітнього процесу, та власних творчих задумів практиків.

Оптимізувати педпроцес, допомогти вихователям (особливо молодим фахівцям) оволодіти навичками дієвого планування можуть перспективні плани за видами і формами організації дитячої діяльності, які особисто розробляються для різних вікових груп чи відбираються з кращого досвіду вихователями-методистами дошкільних закладів.

Поточне (календарно-тематичне) планування являє собою розподіл у часі на перспективу програмових завдань, тематичних взаємозв'язків у різних організаційних формах роботи з дітьми, передбачає застосування адекватних засобів, методів і прийомів навчально-виховної роботи залежно від вікових та індивідуальних особливостей дітей, етапу навчання, матеріальної бази, сезону, поточних календарних свят, громадських подій тощо у продуманій послідовності і раціональному поєднанні.

Результатом цього процесу є календарний план – один з видів ділової педагогічної документації, що складається вихователем як модель його персональної освітньої діяльності з певною групою дітей – неповторних особистостей на найближчий часовий відрізок.

Поточні (календарні) плани складаються на основі перспективних і також можуть мати довільну текстову форму або вкладатись у графічну схему (таблицю).

Найбільш поширеним є календарне планування роботи вихователя на один-два дні за наявності перспективної сітки занять на місяць, сіток ігрової, трудової діяльності тощо (за потреби), що дає можливість більш гнучко, ситуативно розподіляти програмні завдання. Вихователям-початківцям рекомендується складати персональні плани на один-два тижні для того, щоб краще бачити перспективу, якщо спостереження і аналіз їх роботи з боку завідувача та методиста дошкільного закладу доводять потребу такої вимоги.

Навчально-виховну роботу вихователів на щодень доцільно планувати з використанням різних підходів: за основними режимними моментами першої і другої половини дня, за видами дитячої діяльності та формами роботи педагога з дітьми тощо (див. додатки 1,2). Педагоги мають право використовувати і особисті раціональні підходи до планування освітнього процесу в групі. Важливо, щоб у розробці планів брали участь обидва вихователі.

Для планування за будь-якою схемою та за будь-якими підходами пропонуються такі форми запису до планів:

• занять: розділ програми, тема, програмові завдання (навчальні, розвивальні, виховні), матеріал та обладнання, хід у вигляді плану (молодим спеціалістам доцільно планувати хід занять у більш розгорнутій формі);

• ігор: назва, мета, атрибути, обладнання та інвентар, дозування, за потреби – ускладнення, основні прийоми керівництва;

• дитячої праці: вид праці, форма організації (чергування, доручення, колективна праця), зміст трудових завдань, мета, інвентар, основні прийоми проведення;

• спостережень, цільових прогулянок, екскурсій: об'єкт, мета, матеріал, перелік основних питань і завдань дітям;

• прогулянок-походів за межі дитячого садка: кінцевий пункт, спосіб пересування, тривалість, мета, інвентар, хід у формі плану-схеми з визначенням місць, тривалості і змісту відпочинку;

• самостійної діяльності дітей (рухової, художньої): назва форми роботи, матеріал та обладнання, за потреби – прийоми прямого керівництва;

• бесід (колективних, з підгрупами): тема, мета, запитання дітям, використані художні твори тощо.

• розваг (фізкультурних, музичних, літературних): вид розваги, тема (сценарій складається окремо, зокрема музкерівником чи інструктором з фізвиховання);

• індивідуальної роботи з дітьми: розділ програми чи напрям освітньої роботи, імена дітей, мета, завдання дітям, матеріал (інвентар);

• індивідуальної роботи з батьками: форма роботи, імена дітей, з батьками яких ця робота планується, тема, мета.

Доречно взяти за правило: під час складання календарних планів роботи уникати як багатослів'я, так і надмірного лаконізму; натомість використовувати чіткі і конкретні формулювання, які допоможуть зробити план дієвим, змістовним.

Додаток 1

Орієнтовна схема календарного планування освітньої роботи вихователя за основними режимними моментами першої і другої половин дня

Перша половина дня

Ранок

-           ігри,

-            бесіди,

-            спостереження,

-            праця,

-           індивідуальна робота з дітьми

Заняття

             Тема.

             Програмовий зміст.

             Матеріал.

             Хід заняття

 Прогулянка

-           спостереження,

-           дидактичні ігри,

-            різні види праці (в природі)

-           індивідуальна робота з дітьми

-           самостійна рухова діяльність дітей

-           Ігри спортивні ігри та вправи,

-           екскурсії, походи за межі дитсадка,

Друга половина дня

-           індивідуальна робота з різних розділів програми

 різні види праці (ручна, господарсько-побутова, в природі) в різних формах

-           спостереження,

-           Самостійна художня діяльність дітей

(образотворча, художньо-оформлювальна, мовленнєва, музична, театралізована)  

-           Різні види театрів (ляльковий, тіньовий, іграшок тощо),

-            ігри - драматизації,

-           інсценізації,

-           концерти,

-           фізкультурні, музичні, літературні дозвілля

-           ігри,

-           самостійна рухова діяльність дітей,

-           індивідуальна робота з батьками,

* На другу половину дня можна запланувати і роботу занять гуртків згідно з планами керівників гуртків.

Рекомендації МОНУ щодо організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти в 2020-2021 н.році

КОНЦЕПЦІЯ дошкільної освіти України (проект) 2020_pedrada.docx

Методичні рекомендації. Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти.

Методичні рекомендації. Особливості проведення занять з фізичної культури.

Методичні рекомендації щодо організації патріотичного виховання в дошкільному закладі.

Гранично-допустиме навантаженя на дитину в дошкільному навчальному закладі

Інструктивно-методичні рекомендації "Про організацію освітньої роботи в дошкільному навчальному закладі в 2015/2016 н.р.

Інструктивно-методичні рекомендації "Про організацію фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільних навчальних закладах у літній період"

Інструктивно-методичні рекомендації "Організація роботи в ДНЗ у літній період"

Методичні рекомендації щодо організації дитячих свят в дошкільному навчальному закладі

Методичні рекомендації щодо календарно-тематичного планування навчально-виховного процесу в ДНЗ

Інструктивно-методичні рекомендації "Про організацію роботи в дошкільному закладі у 2013/2014 н.році

Методичні рекомендації щодо проведення Першого заняття.

Про використання літератури в ДНЗ

і